Головна/Геополітика/Шпіцберген
Кому належить Шпіцберген і чому там є російське селище
Шпіцберген належить Норвегії. Стаття 1 Договору, підписаного в Парижі 9 лютого 1920 року, визнає її «повний і абсолютний суверенітет» над архіпелагом. Це не спірна територія.
Водночас той самий договір зобов'язує Норвегію надати громадянам і компаніям держав-учасниць рівні права господарської діяльності — включно з набуттям і реалізацією майнових прав. Саме на цій підставі існує російське селище Баренцбург. Первісних підписантів було дев'ять, станом на 2026 рік учасників — 48.
Конструкція, яка спантеличує
Шпіцберген регулярно згадують у переліках «спірних територій Арктики». Це помилка, і вона походить із того, що договір 1920 року поєднує дві речі, які зазвичай не поєднуються.
Суверенітет неподільний і належить Норвегії. Вона ухвалює закони, здійснює юрисдикцію, її поліція діє на архіпелазі, і жодна держава цього не заперечує.
Доступ до господарської діяльності — спільний. Громадяни й компанії 48 держав-учасниць мають право провадити на архіпелазі комерційну діяльність нарівні з норвежцями. Норвегія може регулювати цю діяльність — вимоги безпеки, екологічні норми, ліцензування, — але не може дискримінувати за національною ознакою.
Тобто Баренцбург існує не як анклав чужої юрисдикції, а як господарський об'єкт, що діє за норвезьким законом на підставі права, наданого міжнародним договором. Російські громадяни в ньому підпорядковані норвезькому праву.
Як це сталося
| Дата | Подія |
|---|---|
| до 1920 | Архіпелаг є terra nullius — нічийною землею; вугільні компанії різних країн діють там без державного суверенітету |
| 09.02.1920 | У Парижі підписано Договір: Норвегія, США, Данія, Франція, Італія, Японія, Нідерланди, Велика Британія, Швеція |
| 1925 | Договір набуває чинності; Норвегія встановлює суверенітет |
| до 2026 | Кількість держав-учасниць зростає до 48 |
Ключ до розуміння — у першому рядку. До 1920 року Шпіцберген нікому не належав, і на ньому вже працювали вугільні компанії кількох країн. Договір розв'язував саме цю проблему: дати території суверена, не позбавивши тих, хто там уже господарював, набутих прав.
Це рідкісний в історії випадок, коли міжнародна угода створила суверенітет, а не перерозподілила його.
Шпіцбергенський режим іноді пропонують як зразок для арктичного врегулювання загалом. Він ним не є, і причина в тому першому рядку таблиці: договір спрацював, бо територія була нічийною.
Там, де суверенітет уже встановлений, застосувати цю конструкцію нема до чого. Саме тому п'ять прибережних держав в Ілулісатській декларації 2008 року відмовилися від ідеї нового договірного режиму для Арктики й зафіксували, що діють у рамках чинного морського права.
Три предмети реальних розбіжностей
Суверенітет не оспорюють. Оспорюють обсяг зобов'язань, які він за собою тягне.
Морські зони
Договір прямо надає рівні права на риболовлю й полювання на суходолі та в територіальних водах — до 12 морських миль від берега. У 1920 році ширших морських зон у праві просто не існувало: ані виключної економічної зони, ані континентального шельфу в тому розумінні, яке склалося пізніше.
Звідси суперечка: чи поширюється принцип рівних прав на зони, що з'явилися пізніше. Норвегія вважає, що ні — за межами 12 миль діють її звичайні права прибережної держави. Низка держав-учасниць вважає інакше.
Рибоохоронна зона
Норвегія в односторонньому порядку встановила навколо архіпелагу рибоохоронну зону, ширшу за територіальні води, і інспектує в ній судна. Росія заперечує як саме одностороннє встановлення зони, так і право Норвегії інспектувати російські судна в ній. Це найчастіше джерело практичних інцидентів.
Військове використання
Договір обмежує військове використання: жодна держава, включно з Норвегією, не може постійно розміщувати військовий персонал або обладнання. Проте це формулювання не робить архіпелаг демілітаризованим у сенсі повної заборони будь-якої військової присутності — і межа між дозволеним і забороненим періодично стає предметом дипломатичних заяв.
Чому це не переростає в конфлікт
Попри регулярні заяви, шпіцбергенські розбіжності залишаються дипломатичними й правовими. Причин дві.
Перша: усі сторони зацікавлені в самому договорі. Для Норвегії він є підставою суверенітету, для решти — підставою доступу. Заперечити його означало б підважити власну позицію.
Друга: предмет спору обмежений. Ідеться не про належність території, а про тлумачення обсягу прав у морських зонах. Такі спори мають механізми розв'язання — переговори, арбітраж, міжнародний суд, — і жодна сторона не зверталася до них щодо Шпіцбергена.
Обмеження цих даних
Текст договору, дата підписання, перелік первісних підписантів і формулювання про повний суверенітет є первинними документами й перевіряються.
Кількість учасників подають у джерелах із невеликими розбіжностями — від 46 до 48 — залежно від того, як зараховують держави-правонаступниці й на яку дату складено перелік. Ми наводимо 48 за матеріалами норвезької сторони.
Позиції сторін щодо морських зон викладені за офіційними заявами. Ця сторінка не оцінює, чиє тлумачення договору є правильним: такого рішення не ухвалював жоден суд, і воно не може бути наведене як факт.
Часті питання
Кому належить Шпіцберген?
Норвегії. Стаття 1 Договору від 9 лютого 1920 року визнає її «повний і абсолютний суверенітет». Це не спірна територія.
Чому на норвезькому Шпіцбергені є російське селище?
Договір, визнаючи суверенітет Норвегії, надав громадянам і компаніям держав-учасниць рівні права господарської діяльності. Баренцбург існує на цій підставі; його мешканці підпорядковані норвезькому праву.
Чи демілітаризований Шпіцберген?
Частково. Договір забороняє постійне розміщення військового персоналу й обладнання будь-якою державою, включно з Норвегією, але не встановлює повної демілітаризації.
У чому суть спору про рибоохоронну зону?
Договір надає рівні права на риболовлю в територіальних водах до 12 миль. Норвегія односторонньо встановила ширшу рибоохоронну зону й інспектує в ній судна; Росія заперечує і зону, і право інспекції.
Джерела
- Договір про Шпіцберген, 9 лютого 1920 року — повний текст (Університет Осло). Первинний правовий документ.
- Стортинг Норвегії. The Svalbard Treaty. Первинне джерело, парламент держави-суверена.
- Уряд Норвегії. Meld. St. 32 (2015–2016) Svalbard. Офіційна доповідь про політику щодо архіпелагу.
- The Maritime Executive. Norway Clarifies Svalbard Treaty After Russian Complaint. Галузеве видання, виклад позицій сторін.
- Arctic Portal. Svalbard Treaty, Paris, 9 February 1920. Довідковий портал, архів угод.